Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою ДИТИНІ, зокрема, надається можливість бути ЗАСЛУХАНОЮ ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Колегія суддів враховує, що під час апеляційного розгляду справи була заслухана думка малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо визначення їх місця проживання. Обидві виявили бажання продовжити проживання разом із своїм батьком ОСОБА_1 .
Разом із тим колегія суддів враховує позицію матері дітей — відповідача ОСОБА_2 , висловлену нею зокрема у касаційній скарзі, про те, що вона в принципі погоджується із судовими рішеннями, якими визначено місце проживання дітей із батьком, проте вважає, що місце проживання дітей має бути саме в Україні, а не у Канаді, де на час розгляду справи проживають діти із батьком.
Колегія суддів вважає, що тимчасове проживання дітей за кордоном, з огляду на ВІЙСЬКОВИЙ СТАН в України, не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку.
Окрім того, Верховний Суд наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дітей.
Аргументи касаційної скарги дають підстави для висновку, що матір заперечує проти тимчасового перебування дітей за кордоном, посилаючись на обмеження її прав у спілкуванні з дітьми, а не інтереси дітей.
Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що враховуючи вік дітей, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 .
При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження №618244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Крім того, з урахуванням вікових змін дітей, їх розвитку та потреб кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 27 вересня 2023 року в справі № 295/15287/21 (провадження № 61-6482св23) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/113967280
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
