Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього кодексу).
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка є її бабою, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи, заведеної за її заявою, відсутній оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру. Вказала, що інших спадкоємців немає, тому відповідачем вона визначила, зокрема, Київську міську раду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що НЕЗАЛУЧЕННЯ ЯК ВІДПОВІДАЧА ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину, безпосередньо впливає на його права та обов`язки і є самостійною підставою для відмови у позові.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач — це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, — належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/73469613
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, провадження № 61-34234св18; від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16ц, провадження № 61-19798св18; від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, провадження № 61-20505св19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 провадження № 61-12859св21; від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, провадження № 61-4523св21).
https://reyestr.court.gov.ua/Review/86505143
https://reyestr.court.gov.ua/Review/89345697
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96006101
https://reyestr.court.gov.ua/Review/100352056
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064183
Предметом спору у цій справі є визнання права власності на спадкове майно. Тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Отже, для вирішення питання щодо необхідності участі у справі спадкоємця як відповідача необхідною умовою є прийняття ним спадщини.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
На спростування доводів позивачки про відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 надав суду докази на підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, у тому числі і станом на момент її смерті, а саме: показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення спадкодавця, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання ОСОБА_2 з 2009 року до 2016 року за місцем проживання спадкодавця, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті, довідку на одержання праху.
Суд апеляційної інстанції надав всебічну, повну та об`єктивну оцінку вказаним доказам у справі як в цілому, так і кожному окремому доказу, і підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), у результаті чого дійшов висновку про прийняття ОСОБА_2 спадщини згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Встановивши це, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що незалучення ОСОБА_2 як відповідача безпосередньо впливає на його права та обов`язки, і є самостійною підставою для відмови у позові.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та критично оцінює доводи касаційної скарги на спростування цього висновку.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 14 листопада 2023 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-8112св22) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/114928851
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
