ДО УВАГИ СПАДКОЄМЦІВ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ЗА КОРДОНОМ!Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Відповідно до статей 1273-1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання тим процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.
Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Це є обов`язковим для обох названих видів спадкування.
Виникнення у нього права на спадкування за законом, залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.
При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.
Пропуск такого строку позбавляє спадкодавця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно буквального її сприйняття, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Судами встановлено, що позивач у встановлений законом строк не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадкового майна. Позивач, у встановлений законом строк повинен був подати до нотаріальної контори заяву про таке бажання, проте він цього не зробив, пославшись на те, що проживає тривалий час в іншій країні, а також у зв`язку з військовими діями, що відбуваються на території України.
Статтею 1272 ЦК України встановлено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.
Отже, судом можуть бути визнані поважними причинами тільки ті, які свідчать, що у спадкоємця були реальні перешкоди для подання такої заяви.
Судами встановлено, що позивач на момент смерті матері ОСОБА_2 , тобто станом на 18 січня 2022 року, проживав на території Італії і з дня відкриття спадщини до закінчення встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини на території України НЕ звертався, як і НЕ подавав відповідної заяви до дипломатичних представництвах та консульських установах України в Італії, як це передбачено Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310.
Такі висновки також викладені Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 460/2967/15-ц.
Виходячи із сталої судової практики, проживання за кордоном НЕ свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою через досить тривалий проміжок часу про прийняття спадщини. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо вчинення ним дій, які б свідчили про його волевиявлення про прийняття спадщини після смерті матері, як на території Італії, так і на території України у встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, враховуючи також його продовження постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану». При цьому факт перебування позивача в Італії сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50 цс 24 у пунктах 150-153 здійснила тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, та сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права, а саме те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 13 січня 2025 року в справі № 188/1457/23 (провадження № 61-13672св 24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124354373
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
