У лютому 2024 року неповнолітній ОСОБА_1 у порядку статті 165 Сімейного кодексу України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа — Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що у період з 28 липня 2006 року по 17 червня 2013 року його батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилось троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Останніми роками матір постійно нехтує сімейними цінностями, не цікавиться та не бере участь у вихованні позивача, не проявляє материнського піклування та не допомагає матеріально.
У грудні 2022 року батько звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_1 разом із ним, однак через досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку позов залишено без розгляду.
У вересні 2023 року батько також звертався з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, який також було залишено без розгляду.
З трирічного віку позивач хворіє на хворобу, яку не можуть встановити, лікарі в Україні є безсилими, рекомендовано продовжити лікування в іноземній державі (Польщі).
Внаслідок введення в Україні воєнного стану він не може виїхати за кордон з батьком на лікування, оскільки матір ОСОБА_2 відмовляється його супроводжувати.
Тому остання має бути позбавлена батьківських прав, оскільки така негативна поведінка погано впливає на його виховання, психічне та моральне здоров`я.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно нього.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Ярмольчука В. С. залишено без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 липня 2024 року — без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУПраво на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла ЧОРИРНАДЦЯТИ років (стаття 165 СК України).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на ПОЗИВАЧА (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20)).
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, врахувавши те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодились з висновком органу опіки та піклування № 122 від 26 квітня 2024 року, правильно зазначивши, що він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які б підтверджували пояснення неповнолітнього ОСОБА_1 та об`єктивно характеризували ОСОБА_2 як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також не містить відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батька та матері, та інших документів, які стосуються справи, зокрема, про матеріальний та сімейний стан відповідачки, на підставі яких орган опіки та піклування дійшов саме такого висновку.
Указаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності.
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заява ОСОБА_2 від 27 травня 2024 року, в якій вона ВИЗНАЄ ПОЗОВ та НЕ ЗАПЕРЕЧУЄ проти позбавлення батьківських прав, 
НЕ може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 липня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишено без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 25 лютого 2025 року в справі № 562/635/24 (провадження № 61-16090св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125435184
З повагою, адвокат Кулик Ю.В
