14 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним та призначити йому опікуна — ОСОБА_1 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю першої групи «А» та потребує стороннього догляду. ОСОБА_3 , якого заявник просить визнати недієздатним та призначити його опікуном, являється його дядьком.
ОСОБА_1 зазначив, що родичі першої лінії споріднення ОСОБА_3 позбавлені можливості здійснювати за ним догляд за станом здоров`я.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 17 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки ПОВЕРНУТО ЗАЯВНИКУ, з підстав передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник НЕ є близьким родичем ОСОБА_3 . Крім того, у ОСОБА_3 наявний близький родич — його сестра, матір заявника ОСОБА_4 , відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявник не має процесуальної дієздатності для звернення до суду із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_3 та призначення його опікуном.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 17 травня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд погодився із висновками Червоноградського міського суду Львівської області та виходив з положень частини ретьої статті 296 ЦПК України, якою передбачено, що із заявою про визнання фізичної особи недієздатною може звернутись член її сім`ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, а заявник НЕ є близьким родичем ОСОБА_3 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди передчасно дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про визнання недієздатним та призначення опікуна.
Зазначає, що суди не врахували, що заявник зареєстрований та проживає разом зі своїм дядьком за однією адресою, також ОСОБА_1 є одержувачем допомоги по догляду за особою з інвалідністю першої групи. Сестра ОСОБА_3 — ОСОБА_4 та брат ОСОБА_5 — є особами з інвалідністю третьої групи, тому за станом здоров`я не можуть виконувати обов`язки опікуна.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Згідно з частиною третьою статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України).
Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні особи між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.
Відповідно до частини четвертої статті 2 СК України не регулює сімейні відносини між тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
Суди попередніх інстанцій, установивши, що ОСОБА_1 — Є ПЛЕМІННИКОМ ОСОБА_3 , а тому НЕ є членом сім`ї та близьким родичем ОСОБА_3 , застосувавши правильно положення статей Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку про повернення заяви ОСОБА_1 , оскільки заява подана особою, яка НЕ може виступати заявником у такій категорії справ окремого провадження.
Цей висновок ґрунтується на правильному застосуванні та тлумаченні норм матеріального та процесуального права: статті 296 ЦПК України, статей 2, 3, 9 СК України. У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Посилання ОСОБА_1 на неможливість інших осіб, ніж він, бути опікунами фізичної особи ОСОБА_3 , Верховний Суд відхиляє, оскільки, як правильно було зазначено судами попередніх інстанцій, ОРГАН ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ вправі звернутися в інтересах ОСОБА_3 та визначити останньому опікуна, зокрема і ОСОБА_1 , після з`ясування всіх обставин та долучення акту про умови проживання останнього в колі певної родини однією сім`єю із долученням довідки про склад сім`ї та зареєстрованих осіб.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 25 лютого 2025 року в справі 459/1313/24 (провадження № 61-16430св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125435229
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
