08 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , який хворіє та страждає ІС, стенокардією, гіпертонічною хворобою. В 2011 році переніс ішемічний інсульт. Внаслідок хронічного стійкого психічного розладу ОСОБА_2 не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з витягом із протоколу № 1 засідання опікунської ради від 18 січня
2024 року рекомендовано призначення заявника опікуном над дідусем за умови визнання його недієздатним. Відповідно до висновку Лікарсько-консультативної комісії від 28 листопада 2023 року № 238 ОСОБА_1 може самостійно надавати соціальні послуги та бути опікуном ОСОБА_2 ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 недієздатною особою, встановити над ним опіку та призначити його опікуном.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року заяву задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 недієздатною особою.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Визначено строк дії рішення тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили.
Визнаючи ОСОБА_2 недієздатною особою, суд першої інстанції керувався висновком судово-психіатричної експертизи про те, що ОСОБА_2 страждає стійким, хронічним психічним розладом — судинною деменцією, внаслідок якого не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про встановлення опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, оскільки жодних мотивів доцільності за встановлених обставин відповідальним органом про призначення опікуном саме заявника немає. Встановлено наявність інших близьких осіб, без обґрунтування неможливості бути опікунами з формальним посиланням на відсутність заперечень з їхньої сторони. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 військовий, проходить військову службу, вказані обставини унеможливлюють фактичне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
05 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не надали оцінки аргументам заявника про те, що метою звернення про призначення опікуна є не звільнення з військової служби, а забезпечення законних прав та інтересів ОСОБА_2 , який є особою похилого віку, має стійкі ментальні розлади, внаслідок чого потребує постійного (цілодобового) нагляду та контролю. Вказує, що саме він має змогу доглядати діда, інші близькі родичі такої змоги не мають. Визнавши особу недієздатною, суди не призначили йому опікуна, що є взаємовиключним.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Суди встановили, що ОСОБА_1 на момент звернення до суду із заявою у цій справі і на момент її перегляду в апеляційному порядку є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, та проходить військову службу у військовій частині ВЧ НОМЕР_1 .
Крім того, встановлено наявність інших близьких осіб.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном ОСОБА_2 , суди врахували наявність інших близьких осіб, без обґрунтування їх неможливості бути опікунами, з формальним посиланням на відсутність заперечень з їхньої сторони. Крім того, суди вказали, що ОСОБА_1 проходить військову службу та безпосередньо виконує обов`язки за місцем несення служби, а реалізація права ОСОБА_1 бути опікуном недієздатного діда можлива лише за умови звільнення з військової служби. Вказана обставина унеможливлює фактичне виконання ОСОБА_1 обов`язків як опікуна.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої і апеляційної інстанцій з таких підстав.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій — п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Встановивши, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання його недієздатним.
Рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Встановивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 з 09 вересня 2022 року призваний за мобілізацією та проходить військову службу (на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), що УНЕМОЖЛИВЛЮЄ ФАКТИЧНЕ ВИКОНАННЯ НИМ ОБОВ’ЯЗКІВ ОПІКУНА ОСОБА_2 , суди першої і апеляційної інстанцій дійшли ПРАВИЛЬНИХ висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуна із зазначених підстав.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 742/887/23 (провадження № 61-3316св24) та від 24 грудня 2024 року у справі № 716/662/24 (провадження № 61-13107св24).
Вказане спростовує аргументи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Аргументи заявника про те, що у зв’язку з відмовою в задоволенні заяви про призначення опікуна обов?язки опікуна ні на кого не покладено, є безпідставними, оскільки відмова в задоволенні таких вимог НЕ позбавляє орган опіки та піклування вирішити питання опіки над недієздатним ОСОБА_2 відповідно до законодавства.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року залишено без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 344/2344/24 (провадження № 61-14969св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125498456
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
