☝🇺🇦 Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
📎 Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
📎 Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
📎 Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
📎 Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі — Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
📎 У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
📎 Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
📎 Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
☝🇺🇦 Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
📎 У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
📎 У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
📎 У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
☝❗ Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що РІВНІСТЬ ПРАВ БАТЬКІВ ЩОДО ДИТИНИ є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
🔥❗ Міжнародні та національні норми НЕ містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
📎 При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
☝❗ Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають:
🔹 виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан;
🔹 дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
📎 Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
☝❗ Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
📎 Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
👩⚖️🇺🇦 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79846507
👩⚖️🇺🇦 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) зроблено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
https://reyestr.court.gov.ua/Review/77361954
☝️🔥 КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ № 542/1428/18
(провадження № 61-18612св19):
📎 У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області (далі — орган опіки та піклування Новосанжарської РДА Полтавської області), голова Новосанжарської РДА Полтавської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
📎 ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що він та ОСОБА_2 25 липня 2007 року уклали шлюб, у якому у них народилися двоє малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини фактично припинені. Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, сім`я існує формально. Діти залишилися проживати з ним у будинку, який належить його матері, навчалися в Новосанжарській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
📎 У січні 2019 року ОСОБА_2 забрала молодшого сина ОСОБА_5 і вивезла його до м. Лубни за місцем її теперішнього проживання зі своїм співмешканцем. У спілкуванні з сином ОСОБА_5 мати дитини позивачу відмовляє, дитина перестала відвідувати школу. ОСОБА_6 син ОСОБА_7 , який є особою з інвалідністю, перебуває на диспансерному обліку, продовжує навчатися в школі, проживає разом із позивачем та бабою, сумує за молодшим братом ОСОБА_5 .
📎 ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив негайно відібрати у ОСОБА_8 малолітнього сина ОСОБА_9 ; передати дитину на утримання та виховання йому; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .
📎 Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у січні 2019 року подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Новосанжарської РДА Полтавської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
📎 Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2018 року у справі № 542/1122/18, яке набрало законної сили, шлюб між нею та ОСОБА_1 розірвано. Вона разом зі своїм молодшим сином ОСОБА_5 змушена була переїхати до своїх батьків у м. Лубни, так як батько дітей зловживав алкогольними напоями. ОСОБА_6 син ОСОБА_7 залишився проживати з батьком до закінчення навчального року. У спілкуванні зі старшим сином ОСОБА_1 їй відмовляє, забороняє спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні. Вважає, що діти повинні проживати з нею, оскільки вона має для цього необхідні житлові умови, працевлаштована, має змогу забезпечити дітей всім необхідним.
👩⚖️🇺🇦 Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з БАТЬКОМ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
👩⚖️🇺🇦 Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 травня 2019 року залишено без змін.
☝️🔥 Постанову апеляційного суду обґрунтовано тим, що
🔹 обидві дитини народилися і виросли у соціальному середовищі, де мешкає їхній БАТЬКО, який створив для них належні умови для життя, виховання тощо;
🔹 зважаючи на їхній вік (десять і вісім років), усвідомлюють свою кровну спорідненість, мають прихильність одне до одного, бажають проживати разом, отже їхнє роздільне проживання не є допустимим;
🔹 старший син ОСОБА_7 , який категорично заперечує проти переїзду для проживання разом з матір`ю, має істотні вади здоров`я, його переміщення (проти його волі) до нового місця проживання очевидно матиме суттєвий негативний вплив на нього, щонайменше у період адаптації у новому соціальному середовищі;
🔹 мати дітей проживає у іншому населеному пункті, уклала шлюб і проживає з іншим чоловіком — ОСОБА_10 , стосовно якого відсутні достатні і переконливі докази про його ставлення до дітей, характер стосунків між ним і дітьми тощо.
🔹 Повернення сина ОСОБА_5 до свого постійного місця помешкання, зважаючи на нетривалий час його проживання разом з матір`ю, його вік, його позитивне ставлення до батька, старшого брата, не буде мати для нього глибоких та незворотних негативних наслідків.
📌 Опитування обох дітей апеляційним судом підтверджує наведені висновки. Обидва батьки мають приблизно рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своїх дітей, судом не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання обох дітей з батьком чи з матір`ю, проте вирішальними обставинами у розв`язанні цього конкретного спору є те, що стан здоров`я старшого сина ОСОБА_7 , його чітка позиція і бачення свого місця проживання разом з батьком з великою вірогідністю можуть стати чинниками, які спровокують вкрай негативні наслідки для цієї дитини у разі її примусового переміщення для місця постійного проживання з матір`ю. Встановлені факти у сукупності з іншими обставинами, зокрема, відсутність у батьків бажання вирішити спір стосовно дітей у позасудовому порядку, ступінь гостроти неприязних стосунків між ними, дають підстави для висновку, що за для забезпечення найкращих інтересів дітей, принаймні як тимчасовий захід, буде правильним визначити їхнє місце проживання разом з батьком, тобто у звичному для них соціальному середовищі.
☝️🔥 Позиція Верховного Суду у справі № 542/1428/18
(провадження № 61-18612св19):
📎 Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із батьком.
📎 Верховний Суд ПОГОДЖУЄТЬСЯ із таким висновками судів з огляду на таке.
📎 Суди встановили, що ОСОБА_1 не чинить ОСОБА_2 будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з синами, а також у їх вихованні.
☝️🔥 Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживають разом із батьком, визначили місце їхнього проживання саме разом з ним. Суди на час ухвалення оскаржуваних рішень суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний вплив на них. За таких обставин суди правильно врахували інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни місця їхнього проживання вагомих підстави відсутні.
☝️🔥 Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.
📎 Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки НЕ ЗМОГЛИ самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітніх дітей сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме їхньому повноцінному вихованню та розвитку.
☝️🔥 У разі ЗМІНИ обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей МОЖЕ бути ЗМІНЕНО як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
☝️🔥 Щодо доводів касаційної скарги про те, що діти можуть бути розлучені з матір`ю лише за виключних обставин, Верховний Суд наголошує на тому, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
📎 Під час вирішення цієї справи, серед іншого, суди керувалися установленими та тривалими зв`язками батька ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з огляду на те, що вони тривалий час проживають разом, а отже, проживання дітей з батьком буде відповідати найкращим їх інтересам. Суд апеляційної інстанції врахував, що стан здоров`я старшого сина ОСОБА_7 , його однозначна позиція і бачення свого місця проживання разом з батьком з великою вірогідністю можуть стати чинниками, які спровокують вкрай негативні наслідки для цієї дитини у разі його примусового переміщення для постійного проживання з матір`ю.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишное без змін.
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі № 542/1428/18 (провадження №61-18612св19) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95907486
З повагою адвокат Кулик Ю.В.
