🔥❗️ Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
📎 Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про ПРЕЗУМПЦІЮ СПІЛЬНОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
📎 Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
☝️🔥 КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ № 459/5027/13-ц
(провадження № 61-17872св19):
📎 У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 (яка в подальшому змінила прізвище та ім`я на ОСОБА_2), ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
📎 Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1 .
📎 Відповідачі зареєстровані у зазначеному будинку, однак фактично не проживають в ньому, не здійснюють комунальних платежів і не несуть жодних витрат, пов`язаних з утриманням житла.
📎 Їхня реєстрація у належному йому будинку призводить до додаткових нарахувань комунальних платежів.
📎 Посилаючись на те, що він як власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження будинком, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування указаним житловим будинком, і зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.
👩⚖️🇺🇦 Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням на АДРЕСА_1 .
👩⚖️🇺🇦 Ухвалою Червоноградського міського Львівської області від 14 травня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення.
📎 Скасовано заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 грудня 2013 року.
👩⚖️🇺🇦 Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
📎 Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
📎 У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
📌 Суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 01 жовтня 2013 року ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку, збереження реєстрації місця її проживання перешкоджає позивачеві повноцінно користуватися та розпоряджатися своїм житлом і це призводить до додаткових витрат на оплату комунальних платежів, а тому вимоги про визнання її такою, що втратила право користування житлом, підлягають задоволенню. Відмовляючи у визнанні ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд зазначив, що спірний будинок придбаний позивачем під час перебування у шлюбі із ОСОБА_5 , а тому з урахуванням положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України), цей будинок має правовий режим спільної сумісної власності подружжя. У зв`язку з наведеним ОСОБА_2 як співвласник житла не може бути позбавлена права користування ним.
👩⚖️🇺🇦 Постановою Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 жовтня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд визнав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
📌 У жовтні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
📌 У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він і ОСОБА_2 (у минулому ОСОБА_5 ) перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 липня 2013 року розірвано. ОСОБА_6 виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації до своєї матері ОСОБА_3 , залишивши на його утриманні трьох спільних дітей. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно скасував заочне рішення через 5 років з моменту його ухвалення, порушивши при цьому принцип правової визначеності. Суди проігнорували, що спірний житловий будинок є лише його приватною власністю, що підтверджується даними з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06 жовтня 2004 року № 4973095. Шлюб між ним і ОСОБА_2 розірвано 02 липня 2013 року та вона мала право і можливість подати до суду позов про поділ майна подружжя, однак не зробила цього.
☝️🔥 Позиція Верховного Суду у справі № 459/5027/13-ц
(провадження № 61-17872св19):
🔥❗️ Установивши, що спірний житловий будинок, придбаний під час перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) у зареєстрованому шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про НЕМОЖЛИВІСТЬ визнання ОСОБА_2 , яка є співвласником будинку, такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
📎 Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскільки право власності на будинок зареєстроване тільки за позивачем, то він вважається єдиним власником.
🔥❗️ Сама лише державна реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем НЕ може свідчити про те, що таке майно належить позивачу на праві особистої приватної власності, з урахуванням того, що воно набуте під час зареєстрованого з відповідачкою шлюбу.
📎 Крім того, скасовуючи заочне рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 тривалий час проживає поза межами України, про розгляд цієї справи їй нічого не було відомо, копію цього рішення її представник отримав лише 20 березня 2018 року, заяву про його перегляд подав 03 квітня 2018 року, а тому посилання ОСОБА_1 про незаконність скасування заочного рішення є необґрунтованими.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишено без змін.
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі № 459/5027/13-ц (провадження №61-17872св19) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95907443
З повагою адвокат Кулик Ю.В.
