Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Верховний Суд виходить з того, що УХИЛЕННЯ БАТЬКІВ від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:
не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Позиція Верховного Суду у справі №127/34145/21 (провадження №61-10347св22):
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на ПОЗИВАЧА.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, установивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, зокрема те, що він не втратив бажання налагодити спілкування з дитиною, продовжує вважати себе його батьком та бажає брати участь у його вихованні, заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що все це свідчить про його інтерес до дитини, і підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав немає.
ОСОБА_1 не довела необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Посилання позивачки на те, що дитина впродовж багатьох років проживає разом із нею та вітчимом і не бачиться із відповідачем, НЕ є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
Доводи касаційної скарги про не врахування судами НАЯВНОСТІ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА АЛІМЕНТАМИ Верховний Суд до уваги не бере, оскільки наявність такої заборгованості НЕ є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
У справі, що переглядається, суди встановили, що неможливість активної участі батька в житті дитини зумовлена об`єктивними причинами, зокрема, він брав участь у зоні АТО, перебував на заробітках в іншій країні, між ним та позивачкою існують неприязні стосунки, а отже, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №127/34145/21 (провадження № 61-10347св22) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/108262183
З повагою — адвокат Кулик Ю.В. 
