У цій справі заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.
Свої вимоги заявник мотивував тим, що встановлення цього факту необхідно йому з метою захисту прав та інтересів дітей, а також його прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням двох дітей: доньки — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказував, що діти перебувають на повному його утриманні, вихованням дітей він займається самостійно.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт, що він самостійно виховує двох малолітніх дітей віком до 18 років, доньку — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2023 року ВІДМОВЛЕНО ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дітей без участі матері не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2023 року — без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що встановлення судом факту виховання та утримання дітей батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Матеріали справи містять нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з батьків, хто проживає окремо від дітей. Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору постійним місцем проживання дітей є місце проживання батька.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИЗаявник вважає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди дійшли помилкових висновків про те, що встановлення судом факту виховання та утримання дітей батьком без участі матері не породжує для нього юридичних наслідків, оскільки він звернувся до суду у порядку статті 292 ЦПК України з метою встановлення юридичного факту (виховання малолітніх дітей) ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІд ПРИЗОВУ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ під час мобілізації на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з тим, чинним законодавством НЕ передбачено ІНШОГО порядку встановлення цього факту. Оскільки він є батьком двох малолітніх дітей, виховує, утримує їх, то він має право на звільнення від призову на військову службу.
Заявник вказує, що під час вирішення поданої заяви про встановлення юридичного факту судами попередніх інстанцій не було надано оцінки тому, що його звільнення від призову на військову службу(надання відстрочки) впливає на особисті немайнові права на виховання, здійснення догляду за дітьми, а також впливає на права його дітей на проживання у сім`ї.
Звертає увагу на те, що до поданої ним заяви про встановлення юридичного факту додавався нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дітей та участь батьків у їхньому вихованні, тобто з цього слідує, що сторонами, як батьками, досягнуто домовленості щодо їх участі у вихованні дітей та їхнього місця проживання. Згідно з доводами касаційної скарги, судами було неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки спору про право немає.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
45. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
46. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини Є САМОСТІЙНОЮ ПІДСТАВОЮ для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
47. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
48. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).
49. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
50. У цій справі батьки уклали 16 березня 2023 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, узгодили порядок участі кожного з них у вихованні їхніх спільних дітей (сина та доньки). У пунктах 2.1, 3, 4, 6, 8 сторони обумовили: постійним місцем проживання дітей є місце проживання батька; мати проживає окремо від батька та дітей, що за домовленістю батьків не може вважатися перешкодою для реалізації матір`ю прав і обов`язків з виховання дітей; батько зобов`язується самостійно матеріально забезпечувати та утримувати дітей; батьки обумовили спілкування з дітьми; усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між батьками. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
51. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
52. У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
53. У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
54. З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право — зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
55. Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
56. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
57. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).
58. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, НЕ ПІДЛЯГАЄ РОЗГЛЯДУ У ПОРЯДКУ ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ. За встановлених у цій справі обставин ІСНУЄ СПІР ПРО ПРАВО щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.
59. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.
60. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, — залишає заяву без розгляду.
61. За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
62. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої та апеляційної інстанцій положень частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Касаційну скаргу залишено без задоволення.Ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року залишено без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року в справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/122092311
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
