У березні 2024 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. звернулася до суду з поданням, у якому просила звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні.
Обґрунтовуючи вимоги подання, державний виконавець посилалася на те, що у неї на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 , до складу якого входять чотири виконавчі провадження про стягнення з нього коштів на користь ОСОБА_2 та судового збору в дохід держави. Загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням становить 1 503 674,85 грн.
У ході проведення виконавчих дій встановлено, що ЗА БОРЖНИКОМ ЗАРЕЄСТРОВАНЕ НЕРУХОМЕ МАЙНО, а саме 1/2 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована родина з неповнолітньою дитиною, які не є членами сім`ї ОСОБА_1 04 липня 2023 року державний виконавець звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради як органу опіки та піклування з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким має малолітня дитина, та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на його примусову реалізацію.
Листом від 27 липня 2023 року Служба у справах дітей фактично ВІДМОВИЛА в наданні такого дозволу.
Стягувач ОСОБА_2 просив розпочати примусову реалізацію 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
У серпні 2023 року державний виконавець звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, 
ПОДАННЯ ЗАДОВОЛЕНО. Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , у якому зареєстровані малолітні.
07 грудня 2023 року на прийомі у державного виконавця боржнику особисто було вручено вимогу виконавця, якою ОСОБА_1 зобов`язано в триденний строк з моменту отримання вимоги повідомити відділ про вжиті боржником заходи, спрямовані на виконання вимог зазначених вище виконавчих документів.
22 грудня 2023 року боржник подав до відділу примусового виконання рішень заяву, згідно з якою 19 грудня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому надав копію постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 174/456/16-ц, згідно з якою ОСОБА_1 визнано батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Головний державний виконавець посилалася на те, що боржник спрямовує всі дії лише на перешкоджання виконанню судових рішень, оскільки одразу після набрання чинності постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, усвідомлюючи, що майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, буде передано на прилюдні торги, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання переданню цього майна на реалізацію.
За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок та квартиру, що свідчить про забезпечення її житлом, а реєстрація її місця проживання у спірному будинку, де боржнику належить лише 1/2 частки, свідчить про те, що боржник уникає виконання судових рішень та перешкоджає зверненню стягнення зазначене майно в рахунок погашення боргу за виконавчими документами суду, що входять до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Враховуючи зазначене, головний державний виконавець у зв`язку з виникненням НОВИХ ОБСТАВИН у процесі виконання рішення суду, а саме РЕЄСТРАЦІЇ У СПІРНОМУ ДОМОВОЛОДІННІ МАЛОЛІТНЬОЇ ОСОБА_4 , просив суд звернути стягнення на зазначене майно.
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 квітня 2024 року ПОДАННЯ ЗАДОВОЛЬНИВ. Звернув стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що матеріалами справи підтверджено, що боржник тривалий час не виконує рішення суду. Твердження ОСОБА_1 про те, що сам по собі факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини (його дочки) виключає можливість звернення стягнення на належну йому частину нерухомого майна, суд розцінює як спосіб уникнути виконання судового рішення.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року залишив без змін.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що внаслідок реалізації належної боржнику частини будинку малолітні діти, зокрема дочка боржника ОСОБА_4 , не втратять право користування будинком, оскільки інша його частина залишається у власності співвласника, колишньої дружини боржника ОСОБА_5 . Крім того, суди вирішили по суті питання щодо реалізації майнових та немайнових прав неучасників виконавчого провадження — неповнолітньої дитини, яка має право на користування належним боржнику житлом відповідно до законодавства, а також іншого співвласника майна — ОСОБА_5 .
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Виходячи зі змісту подання державного виконавця, підставами для звернення до суду є те, що на виконанні у державного виконавця тривалий час перебуває зведене виконавче провадження, заборгованість в повному обсязі не стягнута, боржник усі дії спрямовує лише на перешкоджання виконанню судових рішень оскільки він знову зареєстрував у належному йому будинку малолітню особу, що перешкоджає зверненню стягнення на 1/2 частини зазначеного майна в рахунок погашення боргу за виконавчими документами суду, що входять до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 .
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року надано згоду на реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані малолітні, однак за адресою: АДРЕСА_1 з 19 грудня 2023 року зареєстрована малолітня ОСОБА_4 . Ця обставина стала підставою для нового звернення державного виконавця до органу опіки та піклування, т,а не отримавши відповідної згоди, вона спрямувала нове поданням до суду першої інстанції.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі — Порядок реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, БЕЗ ДОЗВОЛУ органу опіки та піклування або відповідного рішення суду Є НЕМОЖЛИВИМ.
Водночас законодавство України НЕ ВИЗНАЧАЄ порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.
У постанові від 15 лютого 2023 року в цій самі справі №2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109102225
Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме:
— з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні;
— чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення;
— чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання;
— чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання;
— яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
Як відомо зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які послалася Служба у справах дітей Вільногірської міської ради Дніпропетровської області у відповіді щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо дитина є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.
Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Водночас законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101584602
Отже, державний виконавець з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має його малолітня донька боржника, обґрунтовано звернувся до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня ОСОБА_4 .
Задовольняючи подання, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив з того, що судові рішення боржник не виконав у повному обсязі, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірної частини нерухомого майна унеможливлює їх виконання. Твердження ОСОБА_1 про те, що сам по собі факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини (його дочки) виключає можливість звернення стягнення на належну йому частину нерухомого майна суди визнали безпідставними та розцінили факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини після набрання чинності судовими рішеннням як спосіб уникнути відповідальності, та вважали таку поведінку боржника недобросовісною.
При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 належить на праві власності квартира, земельні ділянки та будинок, тобто вона має інше житло, ніж те, у якому зареєстрована та на яке приватний виконавець просить надати дозвіл про звернення стягнення.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення подання, оскільки реєстрація у спірному будинку малолітньої дитини, яка має інше житло, з метою унеможливлення виконання рішення суду після задоволення першого подання свідчить про недобросовісність боржника.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишено без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 2-537/11 (провадження № 61-11220св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124143612
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
