У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем та визнання права власності у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати — ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру, загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 Інших спадкоємців, крім неї, після смерті матері — ОСОБА_2 немає.
У липні 2023 року з метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кравченко Н. С., проте останній постановою від 26 липня 2023 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність особи (спадкоємця), місце проживання якого зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Позивачка зазначала, що до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона разом із матір`ю — ОСОБА_2 мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , хоча остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вона разом із матір`ю були вимушені переїхати до іншого місця проживання, а саме до м. Львова, де оселилися за адресою: АДРЕСА_3 . За вказаною адресою вона та ОСОБА_2 стали на облік, як внутрішньо переміщені особи. У подальшому з метою поліпшення умов проживання вони переїхали та уклали договір оренди заь адресою: АДРЕСА_4 . Оскільки вона постійно проживала разом з матір`ю на час її смерті, тому вважала, що є такою, що прийняла спадщину.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
— встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини — ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 .
— визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері — ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , доглядаючи матір, постійно проживала разом із нею на момент відкриття спадщини, є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, дійшов правильного висновку про задоволення вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 мала б звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не заслуговують на уваги, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на інших підставах, ніж зазначала позивачка. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 , посилалася на те, що спадщина була нею фактично прийнята, оскільки на час смерті її матері вона фактично проживала разом з нею, що підтверджується відповідними доказами. Вказані обставини відповідачем не спростовано і доказів того, що позивачка фактично мешкала за іншою адресою, окремо від спадкодавця, суду не надано. Посилання відповідача на те, що на час смерті спадкодавця позивачка була зареєстрована за іншою адресою, а тому не може претендувати на спадщину, є безпідставними, оскільки положення частини третьої статті 1268 ЦК України не ставить місце фактичного проживання спадкоємця в залежність від місця її реєстрації, а тому реєстрації позивачки за іншою адресою, відмінною від місця відкриття спадщини, не свідчить про необґрунтованість позову.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, провадження № 61-39308св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, провадження № 61-5777св20; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, провадження № 61-6290св20; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження № 61-15380св20; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, провадження № 61-3620св21; від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2007, провадження № 61-11834св22.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Позивачка, пред`являючи позов, вказувала, що не була зареєстрована разом зі спадкодавцем у спірній квартирі ( АДРЕСА_1 ), проте до дня її смерті проживала разом з нею, спочатку в її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а згодом у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у м. Львові, де вони стали на облік, як внутрішньо переміщені особи.
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця НЕ може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23, провадження № 61-10383св24.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час її смерті ОСОБА_1 з наданням відповідних доказів вказувала, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вона разом із матір`ю — ОСОБА_2 переїхали до іншого місця проживання, а саме до м. Львова, де оселилися за адресою: АДРЕСА_3 . За цією адресою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали на облік, як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується відповідними довідками (т. 1, а. с. 35, 43).
Згодом ОСОБА_1 разом із матір`ю — ОСОБА_2 переїхали для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується договором оренди квартири (житлового приміщення) від 30 квітня 2022 року, актом про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10 серпня 2023 року, а також викликами медичних працівників для надання невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 14-31, 45-47, 68).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 6840 (т. 1, а. с. 48).
Також судом у справі було допитано свідка ОСОБА_7 , яка підтвердила факт постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем на час її смерті.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої — ОСОБА_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, що підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку належними і допустимими доказами.
Доводи касаційної скарги про те, що, визнаючи право власності за позивачкою на спадкове майно, суди попередніх інстанцій не врахували, що такий спосіб захисту є винятковим, оскільки перешкод для оформлення права на спадщину у цьому випадку для позивачки не існують, є безпідставними, оскільки саме Харківською міською радою не визнається права власності позивачки на спадкове майно, що підтверджується ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2023 року у справі № 643/8497/23, якою заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа — Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, згідно з якою суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, — залишає заяву без розгляду.
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишено без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 643/12963/23 (провадження № 61-17328св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125639296
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
