☝🇺🇦 Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
📎 Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
📎 Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСРдо членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
📎 За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
🔥❗️ Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) НЕ позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
🔥❗️ Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
📎 Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
📎 Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
📎 Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
📎 Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
📎 Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
📎 Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
🔥❗️ Не є підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, САМ ФАКТ ПЕРЕХОДУ ПРАВА ВЛАСНОСНОСТІ НА ЦЕ МАЙНО до іншої особи без оцінки законності такої втрати права користування, яке по своїй суті є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
☝️🔥 Позиція Верховного Суду у справі № 173/2750/19-ц (провадження № 61-15882св21):
📎 За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про ВІДСУТНІСТЬ обґрунтованих підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком на АДРЕСА_1 , оскільки остання вселилася як член сім`ї колишнього власника будинку, тривалий період проживає у ньому, а саме з 2003 року (більше 16 років), тобто має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, спільними зусиллями за час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 утримувала цей будинок.
🔥❗️ Послідовність дій колишнього чоловіка ОСОБА_2 та його доньки (дарування будинку та пред`явлення позову як новим власником про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням) свідчать про спрямованість дій на позбавлення відповідача житла, і такі дії не можна вважати добросовісними.
🔥❗️ При прийняті у дар спірного будинку, позивач, за обставинами справи, не могла не знати про наявне у відповідача право користування будинком, а також те, що відповідач як дружина батька проживала з ним у будинку протягом останніх 16 років.
🔥❗️ Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, проживає в будинку всупереч волі позивача, перешкоджає вільно проживати та розпоряджатись ним, а її право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку, який подарував будинок позивачу, не мають вирішального значення при вирішені цієї справи, оскільки ОСОБА_1 не довела, що з часу набуття у власність будинку, тобто з 2017 року, як новий власник заперечувала проти проживання відповідача, як колишньої дружини батька, у будинку. Позивач не аргументувала мету, яку вона переслідує, пред`явивши позов про визнання колишньої дружини її батька такою, що втратила право користування будинком, ні реальності перешкод, які створює відповідач.
Таким чином, у цій конкретній справі, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскількитривалий час проживання ОСОБА_2 у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати такий будинок житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції.
📎 ОСОБА_1 знала ще до отримання будинку у подарунок, що у ньому проживає ОСОБА_2 , а отже, вона мала можливість з`ясувати у неї підстави такого проживання, а також довідатися про її наміри щодо подальшого проживання у будинку або про її відмову від свого права та готовність звільнити його у такому випадку.
📎 Тобто ОСОБА_1 , яка прийняла дарунок від свого батька за певної обачності мала реальну можливість дізнатися про обтяження будинку у вигляді права користування колишнього члена сім`ї колишнього власника.
🔥❗️ Таким чином, заявник могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості при прийнятті дарунку.
🔥❗️ Оскільки у справі, що переглядається, встановлено, що позивач, прийнявши будинок у ДАР, тобто безоплатно набувши у власність майно, знала про проживання в ньому відповідача — колишнього члена сім`ї попереднього власника, відповідач тривалий час проживає у спірному будинку, іншого житла не має, причиною непроживання відповідача останні шість місяців у будинку є перешкоди, які їй чиняться, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову, оскільки це становитиме непропорційне втручання у право відповідача на житло у порівняні із ступенем порушень прав позивача, як власника житла.
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року в справі № 173/2750/19-ц (провадження № 61-15882св21) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221385
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
