☝️🇺🇦 Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
📎 За правилом частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
📎 Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
📎 При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
📎 За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
📎 Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України.
📎 З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
📎 За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
📎 Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
📎 Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
📎 У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
📎 Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
📎 За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
📎 Частиною третьою статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
📎 Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
📎 У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
👩⚖️🇺🇦 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників — колишнього подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, НЕДІЙСНИМ.
👩⚖️🇺🇦 У раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
👩⚖️🇺🇦 Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) від наведеного у цих постановах висновку Верховного Суду України ВІДСТУПИЛА, зазначивши, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.
📎 Відступаючи від вказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК Українита статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи — контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
🔥❗️ Установивши, що автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний у період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відповідачами не спростовано презумпцію спільності вказаного майна, яке відчужене ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов ПРАВИЛЬНОГО висновку про визнання НЕДІЙСНИМ договору купівлі-продажу вказаного автомобіля від 25 червня 2014 року, оскільки відсутність згоди одного із співвласників — колишнього подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
📎 Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.
📎 Враховуючи, що предметом спору є автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, 2008 року випуску, то правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
🔥❗️ Таким чином, оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
👩⚖️🇺🇦 Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 438/462/14 (провадження № 61-23623св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16 (провадження № 61-34723св18), від 10 червня 2020 року у справі №454/2786/17 (провадження №61-975св20), від 01 березня 2021 року у справі №753/10236/14 (провадження №61-16403св20), у яких вирішувались близькі за змістом із цією справою правовідносини, зокрема щодо недійсності правочину, вчиненого без згоди із співвласником відчужуваного майна.
📎 Крім того, у справі, яка переглядається, установлено, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля укладено під час дії арешту, накладеного ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2014 року.
📎 Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду щодо наявності арешту на спірний автомобіль на момент його відчуження з тих підстав, що ухвала суду про забезпечення позову не була виконана, є необґрунтованими.
📎 Так, статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статті153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 цього ж Кодексу забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
📎 Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
📎 Забезпечення позову по суті — це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
📎 Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
🔥❗️ Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.
🔥❗️ Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.
👩⚖️🇺🇦 Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17.
🔥❗️ Посилання заявника на те, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, є безпідставними, оскільки право ОБИРАТИ СПОСІБ ЗАХИСТУ порушених, невизнаних чи оспорюваних прав належить особі, чиї права порушуються, тобто саме ОСОБА_1 належить право звернутися до суду із вимогами про грошову КОМПЕНСАЦІЮ за відчужений автомобіль, чи ПОВЕРНЕННЯ автомобіля у спільну сумісну власність подружжя.
📎 Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №304/1423/15, а також правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 22 02.2017 у справі №6-17цс17, відповідно до якої укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
👩⚖️🇺🇦 Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) відступила від аналогічного висновку, який викладено у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, зазначивши, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.
📎 При цьому, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду(постанова від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18).
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі №320/1897/14-ц (провадження №61-14353св20) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96501661
