☝️🔥 КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ № 523/14707/19
(провадження № 61-16116св20):
📎 У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
📎 Встановлення факту проживання на території України їй необхідно для отримання паспорта громадянина України.
👩⚖️🇺🇦 Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
📌 Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, виходив з того, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
👩⚖️🇺🇦 Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі — ГУ ДМС в Одеській області) залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року залишено без змін.
📎 У листопаді 2020 року ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою.
📌 Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі №757/44694/17-ц, відповідно до якого особа може звернутися до органів ДМС України із заявою про набуття громадянства України, однак заявник ❌ НЕ ЗВЕРТАЛАСЯ із відповідною заявою до органів ДМС України, а тому звернення до суду із цією заявою є ПЕРЕДЧАСНИМ. Суди попередніх інстанцій не врахували, що не можуть бути встановленні в судовому порядку факти, зокрема, належності до певної національності, набуття громадянства України громадянином іншої держави.
☝️🔥 Позиція Верховного Суду у справі № 523/14707/19
(провадження № 61-16116св20):
📎 Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
📎 Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі — Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
📎 Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є СУДОВЕ РІШЕННЯ про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).
📎Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
🔥❗️ Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
🔥❗️ Посилання в касаційній скарзі на недотримання заявником порядку ДОСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ (звернення з відповідною заявою до органів ДМС України) також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є ПРАВОМ, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-02#Text
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишено без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишено без змін.
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96071122
З повагою адвокат Кулик Ю.В.
