Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (стаття 89 ЦПК України).
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Позиція Верховного Суду у справі № 199/3284/19:
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 в ОСОБА_1 народився син — ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області,
Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Розглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання батьківства ОСОБА_2 стосовно дитини — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди попередніх інстанцій вважали, що ухилення відповідача від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи дає суду підстави встановити факт наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною.
Такі висновки судів попередніх інстанцій є ПРАВИЛЬНИМИ, оскільки встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово не з`являвся для забору біологічних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), хоча належно був повідомлений про відповідні дату, час та місце, що унеможливило її. Це свідчить про ухилення ОСОБА_2 від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство.
При цьому судами вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача у її проведенні.
Відповідач не довів наявність поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору відповідних зразків. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали судам попередніх інстанцій можливість визнати факт та задовольнити позов ОСОБА_1 про визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 109 ЦПК України.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18). Ця правова позиція щодо застосування положень статті 109 ЦПК України є незмінною.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 199/3284/19 (провадження № 61-12682св22) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749338
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
