ЩОДО НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА КОШТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
53. Аналізуючи законодавство щодо нарахування заробітної плати та щодо виконання судових рішень за рахунок заробітної плати, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
54. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
55. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно — ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
56. Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
57. Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3)у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника — за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.
58. Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
59. Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі — підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону № 1404-VIII).
60. При цьому у відповідності до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами — підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.
61. Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.
62. Відповідно частини першої статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
63. Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, — 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, — 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
64. З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами — підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
65. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь — яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.
66. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.
67. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.
68. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.
69. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.
70. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).
71. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
72. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
73. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).
74. При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
75. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.
76. Одночасно слід звернути увагу, що наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.
77. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.
78. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20), про оскарження дій державного виконавця з арешту грошових коштів боржника — фізичної особи у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису нотаріуса, дійшов висновку що банк повинен повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунках боржника та повернути постанову про накладення арешту на грошові кошти, накладення арешту на які заборонено законом. Одночасно боржник, звертаючись до виконавця з заявою про неможливість накладення арешту на кошти на рахунку та/або про зняття арешту, повинен надати підтверджуючі документи.
79. У постанові від 22 липня 2021 року у справі № 280/3860/20 (провадження № К/9901/32604/20) про оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти боржника — фізичної особи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, встановивши, що постанова про накладення арешту містить застереження для банку про неможливість накладення арешту на кошти, звернення стягнення на які заборонено законом, дійшов до висновку про законність такої постанови виконавця і переконливих підтверджень про спеціальний режим банківського рахунку виконавцю надано не було, оскільки на зазначений рахунок було перераховано також кошти, що не були заробітною платою позивачки.
80. Проаналізувавши вищевикладені висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 10 червня 2021 року у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20), від 22 липня 2021 року у справі № 280/3860/20 (провадження № К/9901/32604/20), Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин справи та не містять висновків, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі що переглядається.
81. При цьому, Велика Палата Верховного Суду також не вбачає суперечностей між викладеними правовими висновками у цій справі та змістом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, на який посилається відповідач у касаційній скарзі. Зазначений висновок зроблено у справі за позовом спадкоємця померлої до банку про отримання коштів, що знаходяться на рахунку спадкодавця поза процедурою спадкування, як коштів, що є соціальною виплатою, що виплачена спадкодавцеві за життя. У зазначених правовідносинах Верховний Суд України зробив висновок, що після перерахування соціальних виплат на банківські рахунки отримувача для банку та отримувача статус коштів втрачається, і зазначені кошти є коштами вкладу, а не соціальними виплатами. За таких обставин, такий висновок не може бути прикладом неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах і на правові висновки у справі, що переглядається не впливає.
82. Разом з тим, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 та 24 лютого 2021 року у справах № 756/1927/16-ц (провадження № 61-10611св20), № 756/1927/15-ц (провадження № 61-14725св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 711/4732/16-ц (провадження № 61-3203св21) висловлена аналогічна вищезазначеній правова позиція щодо правової природи коштів, які нараховані боржнику, як заробітна плата та перераховані після утримання сум на погашення боргу у виконавчому провадженні на картковий рахунок боржника у банківській установі.
83. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зняття арешту із зазначених коштів, оскільки вони переказані платником боржнику і з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів, тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу.
83. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зняття арешту із зазначених коштів, оскільки вони переказані платником боржнику і з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів, тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу.
84. Такий висновок не суперечить законодавству про банки та банківську діяльність і змісту договірних правовідносин між банком та клієнтом, яким є боржник за виконавчим провадженням.
85. Разом з тим, висновок суду, який за загальним змістом цих постанов полягає у тому, що зарахування коштів заробітної плати на картковий рахунок ЗМІНЮЄ ЇХ ПРАВОВУ ПРИРОДУ і в зв`язку з чим, на ці кошти можливе накладання арешту у виконавчому провадженні Є ПОМИЛКОВИМ, з огляду на висновки, що висловлені у цій постанові у пунктах 53-77. Крім того, порядок здійснення виконавчого провадження визначається не змістом правовідносин між банком та боржником, а положеннями спеціального законодавства, що регулює таке провадження та процедури і обсяги стягнення боргу у виконавчому провадженні, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити у цій частині від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначених у пункті 82 цієї постанови.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728588
З повагою — адвокат Кулик Ю.В. 
