У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ САМОСТІЙНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також ОТРИМАННЯ ВІДСТРОЧКИ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ.
Заяву мотивовано тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а 
мати дитини виїхала за кордон.У травні 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі №201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 .Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Указував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його дочкою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує. Стверджував, що він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 ВІДМОВЛЕНО. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини, оскільки відповідно до судового наказу від 06 липня 2022 року стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 25 травня 2022 року договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, а тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 ЗАЛИШЕНО БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року — БЕЗ ЗМІН.Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
55. У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу — батька, який самостійно виховує дитину.
56. Статтею 51 Конституції Українивизначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
57. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
58. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
59. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини НЕ ВПЛИВАЄ на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
60. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
61. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
62. Відповідно до частин першої — четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
63. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків ПРОЖИВАЄ ОКРЕМО від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
64. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
65. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на ЮРИДИЧНІ ДІЇ (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та ЮРИДИЧНІ ПОДІЇ (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
66. Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
67. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому НЕ МОЖУТЬ бути перекладені на іншу особу.
68. 
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.
69. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.
70. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
71. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є САМОСТІЙНОЮ ПІДСТАВОЮ для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
72. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
73. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ДОДАТКОВОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТОГО,ЩО ОДИН ІЗ БАТЬКІВ САМОСТІЙНО ВИКОНУЄ ЇХ.
75. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
76. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
77. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
78. У цій справі батьки, уклавши 25 травня 2022 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, УЗГОДИЛИ порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. У пунктах 8, 14, зокрема, обумовили, що ОСОБА_1 бере на себе усі зобов`язання, пов`язані з утриманням дитини, її фінансовим та матеріальним забезпеченням. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством.
Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт — у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
79. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
80. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
81. У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
82. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися З ПОЗОВОМ ДО СУДУ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
83. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право — зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України) .
84. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
85. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
86. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , НЕ ПІДЛЯГАЄ З’ЯСУВАННЮ В ПОРЯДКУ ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
87. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
89. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
90. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, НЕ підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
91. Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
92. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, — залишає заяву без розгляду.
93. За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасовано.Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини ЗАЛИШЕНО БЕЗ РОЗГЛЯДУ.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22
(провадження № 14-132цс23) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/121753944
З повагою — адвокат Кулик Ю.В.
