☝️🇺🇦 Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
☝️🇺🇦 Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
☑️ Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
☑️ Згідно з частиною першою статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
☑️ Відповідно до частини третьої статті 132 ЖК УРСР осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
☝️❗️ Згідно з абзацом 3 частини першої статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення зокрема не можуть виселені особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менш як десять років.
☑️ Відповідно до частини другої статті 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
☑️ Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерело права.
☑️ Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
☑️ Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
☑️ Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
☑️ Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
☑️ У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
☑️ У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
☝️❗️ Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, слід дійти висновку про те, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
☑️ Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме — від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).
☑️ ЄСПЛ вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві…» (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
☝️❗️ Таким чином, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
☝️🔥 КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У СПРАВІ №686/27262/18 (провадження № 61-21200св19):
У листопаді 2018 року ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні і володінні квартирою шляхом виселення.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 17 жовтня 1983 року по 25 червня 2002 року працював на різних посадах у товаристві, а 12 листопада 1985 року проведено спільне засідання профкому та адміністрації підприємства, за результатами якого складено протокол № 3, згідно з яким вирішено поселити в гуртожиток за № 12 слюсаря-ремонтника ОСОБА_1 .
Разом з тим, ОСОБА_1 ордер на вселення у гуртожиток АДРЕСА_1 не видавався, але всупереч вимог законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, відповідач вселився у гуртожиток без ордера, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу та станом на 16 листопада 2018 року використовує квартиру за АДРЕСА_2 , власником якої є ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва».
Згідно з умовами договору купівлі-продажу державного майна, укладеного 14 січня 1994 року між Комітетом економіки обласної державної адміністрації Хмельницької області та організацією орендарів Хмельницького орендного дослідно-експериментального заводу, у власність заводу перейшов цілісний майновий комплекс, у тому числі і будинок по АДРЕСА_1 . У зв`язку з набуттям права приватної власності на квартири у будинку по АДРЕСА_1 , ЗАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» вирішено надати можливість мешканцям викупити займані ними квартири. Відповідно до пункту 2 протоколу загальних зборів ЗАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» від 22 липня 1999 року № 2, затвердженого рішенням профкому про розподіл житлової площі в гуртожитку мешканцям гуртожитку з правом подальшого викупу, а пунктом 4 вказаного протоколу вирішено продати кімнату № НОМЕР_1 та кімнату АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , виходячи з вартості 178,38 грн за квадратний метр.
☝️❗️ Оскільки ОСОБА_1 відхилено пропозицію позивача щодо придбання у приватну власність квартири АДРЕСА_2 та пропозицію щодо укладення договору оренди № 1 житлового приміщення, а саме спірної квартири, позивач просив усунути перешкоди у користуванні і володінні квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 .
В ході розгляду справи позивач подав заяву про зміну предмета позову та просив усунути перешкоди у користуванні і володінні квартирою АДРЕСА_4 , шляхом виселення ОСОБА_1 .
👩⚖️🇺🇦 Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні і володінні квартирою відмовлено.
📌 Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачем не доведено факту, що відповідач вселився у гуртожиток всупереч вимог чинного законодавства. Крім того, ОСОБА_1 більше 10 років працював на різних посадах у ПрАТ «Хмельницький експериментальний завод», а тому він не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
☑️ У листопаді 2019 року ПрАТ «Хмельницький експериментальний завод» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
☑️ Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема висновок судів стосовно законності проживання у гуртожитку відповідача, за умови відсутності в останнього ордера на вселення суперечить змісту статей 128, 130 Житлового кодексу УРСР (далі — ЖК УРСР). Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_1 відмовився укладати договір найму житла та взагалі не сплачує комунальні послуги.
☑️ Заявник зазначав, що посилання судів на те, що ОСОБА_1 не може бути виселений зі спірного приміщення без надання іншого жилого приміщення, оскільки пропрацював на підприємстві більше 10 років, що суперечитиме положенню статті 125 ЖК УРСР, є помилковими, оскільки спірне житло не відноситься до категорії службових. Крім того, посади відповідача не відносяться до категорії посад робітників, яким може бути надано службове житлове приміщення, у відповідності до переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37.
☝️🔥 Позиція Верховного Суду У СПРАВІ №686/27262/18 (провадження № 61-21200св19):
☑️ Відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачем НЕ доведено факту вселення відповідача до гуртожитку всупереч вимог чинного законодавства.
☑️ Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 пропрацював на різних посадах у ПрАТ «Хмельницький експериментальний завод» більше 10 років, то відповідно до абзацу 3 частини першої статті 125 ЖК УРСР він не підлягає виселенню із гуртожитка без надання іншого жилого приміщення.
🔥❗️ Аргументи касаційної скарги про те, що за відсутності ордера на вселення відповідач займає спірне житло самоправно, не заслуговують на увагу.
🔥❗️ Якщо особа вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу, то вона не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення.
🔥❗️ Судами встановлено, що ОСОБА_1 вселився в гуртожиток на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства, за результатами якого складено протокол від 12 листопада 1985 року № 3, а отже, його вселення не було самоправним.
☝️ Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди помилково застосували до спірних правовідносин статтю 125 ЖК УРСР, оскільки спірне житлове приміщення не є службовим, тому ОСОБА_1 підлягає виселенню зі спірного приміщення без надання іншого жилого приміщення, є необґрунтованими з наступних підстав.
☑️ Порядок виселення з гуртожитків регулює стаття 132 ЖК УРСР, абзац третій якої закріплює право осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, бути виселеними з займаного житлового приміщення лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
☝️ Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що посади, нас яких працював ОСОБА_1 не відносяться до категорії посад, працюючи на яких робітникам може бути надано службове житлове приміщення, у відповідності до переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 є суперечливими, оскільки згідно з матеріалами справи та як неодноразово зазначав сам заявник, квартира АДРЕСА_4 не відноситься до числа службових.
Касаційну скаргу ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
🕵️♂️ З повним текстом постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 686/27262/18 (провадження № 61-21200св19) можна ознайомитися за посиланням 👇👇👇
http://reyestr.court.gov.ua/Review/92173570
З повагою адвокат Кулик Ю.В.
