Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.
Ухвалюючи судове рішення щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира була надана відповідачу та членам його сім`ї у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 01 серпня 2019 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
Разом із цим, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є малолітньою особою.
Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо ВИСЕЛЕННЯ ДИТИНИ ОБОВ’ЯЗКОВОЮ є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
У справі, що переглядається, до участі у розгляді справи НЕ ЗАЛУЧЕНО органу опіки та піклування, участь якого у цій категорії справ є обов`язковою.
Як наслідок, у справі відсутній письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору у цій справі, а саме: щодо можливості виселення малолітнього ОСОБА_4 із спірного житлового приміщення.
Відсутність такого письмового висновку органу опіки та піклування колегія суддів Верховного Суду оцінює як порушення, що могло призвести до неправильного вирішення судового спору.
На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув, та належним чином не встановив, чи можуть у даному випадку відповідачі, які не мають іншого житла, бути виселені із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.Без встановлення вказаних обставин висновки апеляційного суду щодо задоволення вимог про виселення відповідачів без надання іншого житла є передчасними.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 359/12709/21 (провадження № 61-11055св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124662661
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.
Ухвалюючи судове рішення щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира була надана відповідачу та членам його сім`ї у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 01 серпня 2019 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
Разом із цим, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є малолітньою особою.
Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо ВИСЕЛЕННЯ ДИТИНИ ОБОВ’ЯЗКОВОЮ є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
У справі, що переглядається, до участі у розгляді справи НЕ ЗАЛУЧЕНО органу опіки та піклування, участь якого у цій категорії справ є обов`язковою.
Як наслідок, у справі відсутній письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору у цій справі, а саме: щодо можливості виселення малолітнього ОСОБА_4 із спірного житлового приміщення.
Відсутність такого письмового висновку органу опіки та піклування колегія суддів Верховного Суду оцінює як порушення, що могло призвести до неправильного вирішення судового спору.
На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув, та належним чином не встановив, чи можуть у даному випадку відповідачі, які не мають іншого житла, бути виселені із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.Без встановлення вказаних обставин висновки апеляційного суду щодо задоволення вимог про виселення відповідачів без надання іншого житла є передчасними.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 359/12709/21 (провадження № 61-11055св24) можна ознайомитися за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/124662661
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
