Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття з арешту з майна.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16 серпня 2007 року № 3-936.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 25 вересня 2020 року, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя з 10 жовтня 2007 року перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа Ленінського міського суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн (стан виконавчого провадження — відкрито), та виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа Ленінського районного суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн. (стан виконавчого провадження — завершено).
У ході примусового виконання зазначеного виконавчого провадження постановами АВ 611202, АА179446 від 10 жовтня 2007 року державного виконавця (номер запису про обтяження 5830736) накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .
Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 17 лютого 2025 року в справі № 295/6687/24 (провадження № 61-16253св24) можна ознайомитися за посиланням: 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125191901
З повагою, адвокат Кулик Ю.В.
