Блог

Продовжуємо ставати все більш обізнаними у питанні прийняття спадщини, оформленні спадкових прав.

 Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом.

 Нормами Цивільного кодексу України гарантується право кожного на власний розсуд розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті.

Воля спадкодавця (власника майна) закріплюється в документі, який має назву «ЗАПОВІТ».

Отже, пріоритетне право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, що призначені спадкоємцями відповідно до волі заповідача.

ЩО Ж ТАКЕ ЗАПОВІТ?

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

 ХТО МАЄ ПРАВО СКЛАСТИ ЗАПОВІТ?

 Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
 Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років та здатна своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
 Повну цивільну дієздатність набуває:
 особа в разі реєстрації шлюбу до досягнення повноліття;
 особа, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;
 неповнолітня особа, яка записана батьком або матір’ю дитини;
 особа, яка досягла 16 років і отримала свідоцтво про право на заняття підприємницькою діяльністю.

 Право на заповіт здійснюється ОСОБИСТО.
 Вчинення заповіту через представника не допускається.

 ХТО МОЖЕ БУТИ СПАДКОЄМЦЕМ ЗА ЗАПОВІТОМ?
 Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

ТОБТО, спадкоємцем може бути як родич власника майна, так і особа, яка взагалі не має кровного споріднення зі спадкодавцем (сусід, друг дитинства, співмешканка т.п.).

 Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

 Проте, чинне законодавство вводить і одне виключення, спрямоване на обмеження свободи виявлення волі спадкодавця. Йдеться про залучення спадкоємців, яким гарантована обов’язкова частка у спадщині.

 Заповідач НЕ може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

 Під спадкуванням обов’язкової частки мається на увазі особливий порядок спадкування, який не залежить від волі спадкодавця, викладеної в заповіті.

 ХТО МАЄ ПРАВО НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ? 
Стаття 1241 Цивільного кодексу України передбачає вичерпний перелік таких осіб:
 малолітні діти спадкодавця ( до 14 років)
 неповнолітні діти спадкодавця ( з 14 до 18 років)
 повнолітні непрацездатні діти спадкодавця ( інваліди I, II чи III групи або досягли пенсійного віку)
 непрацездатна вдома (вдівець)
 непрацездатні батьки.

Більш детально про обов’язкову частку в спадщині та «обов’язкових спадкоємців» (незалежно від змісту заповіту) можна ознайомитися за посиланням 

 ЩО МОЖЕ БУТИ ПЕРЕДАНО У СПАДОК ЗА ЗАПОВІТОМ?
 Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у МАЙБУТНЬОМУ.
 Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Наприклад:
 заповідач може вказати у заповіті лише частину свого майна та заповісти певній особі (особам) саму квартиру, будинок чи автомобіль т.п.;
 заповідач на випадок смерті може зробити розпорядження за змістом якого заповісти ВСЕ належне йому майно, з чого б воно не складалось, та де б воно не знаходилось і взагалі, все те, на що він матиме право за законом і що буде належати йому на момент смерті.

У другому варіанті охоплюється ВСЕ майно, яке належатиме особі на день її смерті.

 Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

 ЯК СПАДКУЄТЬСЯ МАЙНО, ЯКЕ НЕ ОХОПЛЕНО ЗАПОВІТОМ?
 Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за ЗАКОНОМ на загальних підставах.
До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

 Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.

 Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

 Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті з умовою.

 ЩО ТАКЕ ЗАПОВІТ З УМОВОЮ?
 Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

 Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

 Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

 Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

 ЩО ТАКЕ ЗАПОВІТ ПОДРУЖЖЯ?
 Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

 У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

 За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

 У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

 ЩО ТАКЕ СЕКРЕТНИЙ ЗАПОВІТ ?
 Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

 Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.

 Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

 ЯКИМ ВИМОГАМ ЗА ФОРМОЮ МАЄ ВІДПОВІДАТИ ЗАПОВІТ?
 Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

 Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

 Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України.

 Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

 Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

 Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

 Якщо заповідач неписьменний або сліпий, нотаріус прочитує йому текст заповіту, про що на заповіті робиться відповідна відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує заповіт. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

 Заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту.

 Зміст заповіту не повинен суперечити закону.

 Зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача.

 Заповіт має бути посвідчений приватним або державним нотаріусом, що є необхідною умовою його дійсності, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК України.

 Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

 Заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

 ХТО МАЄ ПРАВО ПОСВІДЧУВАТИ ЗАПОВІТ?
 приватні та державні нотаріуси;
 уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування — якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного. Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій (секретарі сільських рад).
 командири (начальники) військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів — заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадової особи органу місцевого самоврядування, що вчиняють нотаріальні дії, — заповіти працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців;
 головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров’я, начальники госпіталів — заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах;
 директори або головні лікарі будинків для осіб похилого віку та інвалідів — заповіти осіб, що проживають у таких будинках;
 начальники установ виконання покарань та слідчих ізоляторів — заповіти осіб, що тримаються в таких установах;
 капітани морських або річкових суден, що плавають під прапором України, — заповіти осіб, що перебувають під час плавання на таких суднах;
 начальники пошукових або інших експедицій — заповіти осіб, що перебувають у таких експедиціях.

ЩОДО МОЖЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ
 Досить складними для судів і в аспекті визначення предмета доказування, і в площині правильного застосування норм матеріального права є спори про визнання заповіту недійсним.
Недійсні заповіти поділяються на два види:

 НІКЧЕМНІ — для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса;

 ОСПОРЮВАНІ — їх недійсність встановлюється в судовому порядку.

 Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦК України).

До нікчемних заповітів відносяться:
 заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
 вчинені через представника;
 посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
 посвідчені не уповноваженою на це особою;
 секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦК України);
 посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (стаття 1253 ЦК України);
 заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦК України).

 За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Підставами визнання недійсним заповіту є:
 складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
 складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
 при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (підроблено підпис заповідача).

 У зв’язку з цим, звертаю увагу, що є хибною думка щодо наявності підстав для визнання заповіту недійсним, якщо спадкодавець хворів на захворювання, що не було пов’язано з його психічними розладами, здатнісню усвідомлювати значення своїх дій. Приміром, перебування особи після інсульту в паралізованому стані нижніх кінцівок, не означає, що покійний 100% не міг усвідомлюлювати того, що він робить, складаючи заповіт на випадок своєї смерті. Окрім того, помилковими є аргументації й щодо врахування стану здоров’я заповідача вже після посвідчення заповіту. Дієздатність особи, її вільне волевиявлення досліджується судом САМЕ НА ДАТУ ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТУ.

 Даний спір у судовій практиці є досить складним у доведенні, так як до уваги за основу береться саме МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ покійного, за результатами якої призначається посмертна судово — психіатрична експертиза, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін — учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза (п. 16 ППВСУ від 06.11.2009 № 9).

 Тож перед зверненням до суду щодо визнання заповіту недійсним слід добре зважити наявність доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання його недійсним,
а не лише припущення.

 У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

 ЧИ МОЖЕ ЗАПОВІДАЧ СКАСУВАТИ АБО ЗМІНИТИ ЗАПОВІТ?
 Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
 Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
 Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
 Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
 Скасування заповіту, внесення до нього змін підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

 ЧИ ВСТАНОВЛЕНІ СТРОКИ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ СПАДКОЄМЦЯМ ЗА ЗАПОВІТОМ?
 Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у ШІСТЬ МІСЯЦІВ, який починається з часу відкриття спадщини.

 Отже, якщо вам відомо про наявність заповіту на ваше ім’я, то до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини потрібно звертатися протягом шести місяців від дня смерті такої особи!!!

 Нажаль, досить поширеною є практика, коли спадкоємці, в силу своєї юридичної необізнаності, ПОМИЛКОВО вважають, що із заявою при прийняття спадщини потрібно звертатися вже після спливу шести місяців від дня смерті спадкодавця.

 Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (тобто на день його смерті), він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку, він не заявив про відмову від неї.

 Отже, якщо ви були зареєстровані зі спадкодавцем (померлим) на день його смерті за однією адресою і не звернулися до нотаріальної контори протягом шести місяців після смерті такої особи, то ви будете вважатися таким спадкоємцем, що прийняв спадщину та не пропустили строк для її прийняття. Якщо мало місце спільне проживання, але без реєстрації за однією адресою, то в судовому порядку можна встановити факт спільного проживання із спадкодавцем на день смерті без реєстрації, і тоді ви також будете вважатися такою особою (спадкоємцем), що не пропустив строк для її прийняття.

ВИСНОВОК

Переваги наявності заповіту:
 заповідач може самостійно визначити коло осіб, які будуть спадкувати його майно після смерті;
 заповідач за свого життя може визначити частки кожного спадкоємця у спадковому майні (дітей, онуків т.п.) чи конкретно вказати, хто та яке майно буде спадкувати. Завдяки цьому після смерті особи її родичі зможуть уникнути деяких конфліктів, протиріч щодо поділу спадку між собою;
 право власності на майно переходить до інших осіб (спадкоємців) лише після смерті цієї особи, що дає можливість заповідачу у будь-який час скасувати заповіт, зробити новий чи внести певні зміни до вже посвідченого;
 незначна вартість послуг нотаріуса з посвідчення заповіту (в середньому від 300 грн. до 1000 грн.), порівняно з договором дарування, договором довічного утримання.

Можливі недоліки заповіту:
 передбачений механізм визнання заповіту недійсним в судовому порядку;
 незважаючи на волю заповідача та визначене в заповіті коло спадкоємців, слід розуміти, що закон захищає деякі категорії осіб та передбачає отримання ними обов’язкової частки в спадщині, навіть якщо вони взагалі не згадуються у заповіті;
 незнання особою про наявність заповіту на її ім’я, що може призвести до пропуску строку для прийняття спадщини (тоді такий строк слід поновлювати в судовому порядку).

З повагою адвокат Кулик Ю.В.